Прикладом етичної компетентності можуть бути такі здатності вчителя:
- усвідомлення гуманістичних цінностей, інваріантного характеру норм, принципів педагогічної етики;
- розуміння морального змісту педагогічної професії; необхідності розвитку культурних потреб та інтересів;
- здійснення етичної рефлексії власних вчинків;
- виявлення сутності моральних колізій у різних педагогічних ситуаціях, прогнозування результатів своїх дій;
- уміння розв’язувати конфлікти, розуміти почуття та потреби вихованців;
- реалізація у професійній поведінці стратегії і тактики етично адекватного спілкування з різними учасниками навчально-виховного процесу.
До проблеми педагогічного ідеалу звертались педагоги всього світу.
Відомі вчені, педагоги минулого розробили етичне ядро педагогічного ідеалу, який в сучасних умовах майже не змінився. У процесі історичного розвитку зміст етики у складі педагогічного ідеалу формувався та набував цілісності. Як багатокомпонентне явище він увібрав у себе такі складові:
- загальні моральні вимоги до педагога ( любов до дітей, добро, чесність, справедливість, сумління тощо);
- єдність професійних знань і моральних чеснот;
- міра виховного впливу, педагогічний такт;
- готовність педагога до самореалізації, прагнення до самоосвіти та самовдосконалення;
- громадянський, національний, народний характер;
Відомою є система американського педагога Джона Д’юі. Це – школа-співтовариство, в основі якої лежать такі базові принципи:
- практика, діяльність, досвід, інтереси учнів – цінності освіти, основа організації всіх освітніх процесів;
- дитина – центр системи, вона може виявити свою індивідуальність тільки залучившись до активної соціальної практики;
- учитель – гід, фасилітатор, консультант навчальної діяльності учня.
Світове значення мають педагогічні системи видатних українських педагогів А. Макаренка й В. Сухомлинського. Якщо етика Макаренка – це піднесення моральної позиції особистості до етики суспільної відповідальності, то етика Сухомлинського – це цінність людини, її індивідуальна свобода і гідність, які є точкою опори всіх соціальних, політичних і особистісних зусиль.
Типові помилки етико-педагогічної поведінки вчителів
В процесі анонімного анкетування учнів 5-11 класів за минулі роки, школярі підкреслили, що вони поважають вчителя за його доброту, лагідність, справедливість, уміння добре навчати і зрозуміти проблеми учня.
Неправильна етико-педагогічна поведінка в таких випадках може провокувати виникнення конфліктів. На основі вищезазначеного можна видалити такі помилкові дії вчителя:
Маніпулювання сприйняттям ситуації – свідчення її неправильного усвідомлення, перекручування фактів. Про таке сприймання ситуації вчителем свідчать його фрази: “Ти ніколи не виконуєш домашнє завдання”, “Ти завжди забуваєш свій щоденник удома”, “У твоєму диктанті безліч помилок” та інші. Категоричність висловлювань посилює їх негативний зміст, викликає у вихованця образу, бажання помститися, зневіру у власні можливості. Отже, внаслідок таких дій вчитель досягає результату, який протилежний очікуваному.
Актуалізація неприємних спогадів характерна тоді, коли вчитель нагадує учневі про минулі проблеми, які ще болісно відгукуються. Позбавлені виховного впливу фрази вчителя на зразок: “Я думала, то був поодинокий випадок, а це, виявляється, твій характер”, “Я тебе захищала від нападок однокласників, а тепер розумію, що цього не варто було робити” руйнують особистість, на несвідомому рівні актуалізують негативні почуття та спогади.
Пряме протиставлення сторін типове для ситуацій, коли вчитель прагне продемонструвати свою перевагу, але робить це невміло, принижуючи гідність вихованців, їхнє право на самостійність і самовизначення. Така його позиція ховається за словами: “Я вчитель, а ви – лише учні”, “Я людина доросла і тому знаю краще” і ін.
Розбіжність у думках – найчастіше виявляється у випадках оцінювання знань і поведінки учнів, коли оцінка за поведінку переноситься на знання учнів або безпідставно занижується без необхідних пояснень.
Неправильна оцінка ситуації вчителем нерідко є причиною непорозуміння з учнями. Наприклад, під час уроку хтось голосно засміявся, діти відволіклись, увага переключилася на веселуна. Подібна ситуація –виклик педагогові як професіоналу. Її можна включити до контексту уроку, а можна, всупереч етиці, почати моралізувати, робити зауваження, ставити дзвінки за поведінку тощо.
Стереотипність поведінки – у ситуаціях, що потребують морального вибору, нерідко виявляється у приниженні учнів, спробі маніпулювати ними, залякати або викликати тривогу перед можливим покаранням.
Конфлікт.
Конфлікт у педагогічній діяльності часто виявляється як прагнення вчителя затвердити свою позицію та як протест учня проти несправедливого покарання, неправильної оцінки його діяльності, учинку.
Конфлікти надовго руйнують систему взаємин між учителем та учнями, викликають у вчителя стан глибокого стресу, незадоволеність своєю роботою; такий стан підсилюється свідомістю того, що успіх у педагогічній роботі залежить від поведінки учнів, з’являється стан залежності вчителя від «милості» учнів.
Серед потенційно конфліктогенних педагогічних ситуацій можна виділити такі:
- ситуації (чи конфлікти) діяльності, що виникають із приводу невиконання учнем навчальних завдань, успішності, позаурочної діяльності;
- ситуації (конфлікти) поведінки, що виникають із приводу порушення учнем правил поведінки;
- ситуації (конфлікти) відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів і вчителів, у сфері їхнього спілкування у процесі педагогічної діяльності.
Пам’ятка вчителю:
- Професійна позиція вчителя в конфлікті зобов’язує його взяти на себе ініціативу в його розв’язанні та на перше місце зуміти поставити інтереси учня, в якого формується особистість.
- Усяка помилка вчителя при розв’язанні конфлікту породжує нові ситуації та конфлікти, в які включаються інші учні.
- Конфлікт у педагогічній діяльності легше попередити, ніж успішно розв’язати.
Учитель при цьому визначає момент можливого переходу ситуації в конфлікт, знижує непрямими прийомами напруженість і бере ситуацію під контроль.
Педагогічний такт
Педагогічний такт найбільше необхідний в конфліктних ситуаціях, але основне його призначення – попереджувати такі ситуації.
Отже, педагогічний такт – це спеціальні педагогічні вміння, за допомогою яких вчитель в кожному конкретному випадку застосовує до учнів найбільш ефективні засоби виховання.
Учитель повинен бути мислителем, передбачати можливі наслідки своїх слів і вчинків, правильно оцінювати їх, щоб, змінивши форму поведінки, послабити небажані і шкідливі для педагогічного процесу впливи. Він, розв’язуючи складні питання взаємин у колективі, повинен відкидати будь-які догматичні підходи. Найкращим інколи може бути несподіване, оригінальне, неповторне рішення.
Такт — це також уміння стримувати свої почуття, якщо вони стоять на перешкоді загальній справі, не показувати неприязні.
Отже, щоб бути тактовним, треба навчитися керувати своїми почуттями, створювати такий психологічний стан, щоб можна було: критично ставитись до себе, бути чуйним до учнів і навколишніх людей.
Найпоширенішими формами нетактовності є:
а) завдавання душевних ран людям шляхом підриву їхнього авторитету, створення атмосфери непорозуміння, відчуження і неприязні в межах формальної правильності,
б) застосування будь-яких засобів впливу на учня як наслідок безсилля вчителя, його невміння використати доцільніші, моральні методи
в) формальний підхід до учня, нерозуміння мотивів його дій, необґрунтована оцінка вчинків
г) будь-які дії, що пов’язані з виявом неприязні до учня, наслідком чого є неправильні вчинки дітей
Для того щоб здійснювати рефлексивне керівництво розвитком учнів, учитель має бути здатним керувати собою і через себе – всіма компонентами педагогічної діяльності.
Як удосконалювати тактовність:
- Спостережливість. Це одна з найважливіших професійних якостей педагога. Спостережливість потрібна йому так само, як і письменникові чи акторові. Вона робить учителя володарем дум учнів. Спостережливий учитель може глибоко заглянути у внутрішній світ своїх вихованців, зрозуміти їхній душевний стан, виділити їхні індивідуальні особливості.
- Уважність. Учні, як відомо, чутливі до того, як ставиться до них учитель, особливо тоді, коли вони люблять і поважають його. їх можуть образити не тільки окрик, незаслужений докір, несправедлива оцінка тощо, а й проста неуважність до них, небажання їх вислухати, зважити на їхні прохання, навіть підійти до них чи кинути погляд у їхній бік. Відомо, що деякі з них навмисне порушують дисципліну, щоб тільки привернути до себе увагу вчителя.
- Довіра. Педагогічний такт передбачає наявність в учителя повноі довіри до внутрішніх сил учнів. Кожний з них незалежно від здібностей повинен бути впевнений, що успіх у навчанні залежить тільки від його бажання і старанності. До учнів і в навчанні, і у вихованні слід підходити, за висловом А, С. Макаренка, з оптимістичною гіпотезою, хай навіть і з риском помилитись. Діти ще не можуть самі правильно оцінювати своїх сих і можливостей. Вони вивчають себе за оцінками дорослих.
- Справедливість. На запитання, які риси вони найбільше цінять у своїх любимих учителів, учні найчастіше відповідають справедливість.
- Справедливому вчителеві учні можуть простити і деяку його офіційність, сухість і навіть грубість. А якщо справедливий учитель ще й тактовний, веселий, привітний, то авторитет його в школі величезний. Учитель повинен не тільки бути справедливим до учнів, а и уміти показати їм свою справедливість, переконати їх у цьому.
- Витримка і самовладання. Для педагогічного такту вчителя велике, а іноді й вирішальне значення мають такі його вольові риси, як витримка і самовладання. Звичайно, це не означає, що вчитель повинен завжди, що б там не сталося, бути якимось не зворушливим, абсолютно спокійним.
Витримка і самовладання повинні перейти в навички і звички педагога.
Мудрі прислів’я
Чому, коли і про що, кому так говорять:
Сказане не повернеться.
Рис розсипав — ще збереш, сказав слово — не вернеш.
Одне погане слово скажеш — почуєш десять.
Образи — це докази тих, хто неправий.
Лагідне слово — ключ до серця.
Від ласкавих слів утихає гнів.